FANDOM


<title>

Основи марксизму-ленінізму

</title>







ПЕРШИЙ ВІДДІЛ



ФІЛОСОФСЬКІ ОСНОВИ

МАРКСИСТСЬКО-ЛЕНІНСЬКОГО

СВІТОГЛЯДУ









РОЗДІЛ I



ФІЛОСОФСЬКИЙ МАТЕРІАЛІЗМ








Непохитною основою всієї будови марксизму-ленінізму

є його філософське вчення - діалектичний і історичний матеріалізм.

Це філософське вчення бере світ таким, яким він

існує в дійсності, розглядає світ відповідно до даних передової

науки і суспільної практики. Марксистський філософський

матеріалізм - закономірний результат багатовікового

розвитку наукового пізнання.







1. Розвиток передової матеріалістичної науки

в боротьбі проти реакції і неуцтва






Історія науки являє собою арену безперервної боротьби

передових учених і філософів проти неуцтва і забобонів, проти

політичної та ідейної реакції. В класовому експлуататорському

суспільстві завжди були і тепер є сили, яким невигідне

поширення передових наукових поглядів. Ці сили - реакційні

суспільні класи. Представники реакції або прямо виступали

проти науки і переслідували прогресивних учених та філософів,

не спиняючись перед вогнищами і тюрмами, або намагались

так перекрутити наукові відкриття, щоб знищити

прогресивний матеріалістичний зміст їх.

У стародавній Греції твори видатного матеріаліста Демокріта,

засновника вчення про атомістичну будову матерії,

який заперечував втручання богів у життя природи і в людські

справи, знищувались реакціонерами-аристократами.

Філософа-матеріаліста Анаксагора вигнали з Афін, обвинувативши

його у безбожності.

Послідовники Демокріта старогрецького філософа-матеріаліста

Епікура, якого в стародавні часи шанували як героя,

що звільнив людей від страху перед богами і прославив науку,

протягом двох тисячоліть віддавали анафемі "отці" церкви,

брехливо змальовуючи його як сіяча розпусти, ворога моральності.

В 391 р.н.е християнські монахи спалили знамениту бібліотеку

в Александрії, де зберігалося близько 700 тис. творів письменників

і вчених стародавніх часів. Римський папа

Григорій I (590-604), запеклий ворог світської освіти і науки,

знищив велику кількість цінних творів античних авторів;

у першу чергу знищувались твори філософів-матеріалістів.

Інквізиція, створена папою для боротьби проти всіх противників

католицької церкви, почала люто переслідувати

передових мислителів. У 1600 р. інквізиція спалила на вогнищі

Джордано Бруно - видатного філософа і вченого, який

захищав учення Коперніка. В 1619 р. в місті Тулузі, у Франції,

з наказу інквізиторів кати вирвали язика у передового мислителя

Лючіліо Ваніні, а потім спалили його на вогнищі. Великого

італійського вченого Галілея, який обстоював учення

Коперніка, інквізиція погрозами і насильством змушувала

зректися своїх поглядів. Знаменитий французький філософ-просвітитель

18 століття Вольтер був ув'язений в тюрму

Бастілію. Зазнавав ув'язення і його сучасник - філософ-матеріаліст

Дідро.

Помилкою було б думати, що боротьба реакції проти науки

велася тільки в стародавні часи і в середньовіччя. Вона

не припинилась і в епоху капіталізму. Клас капіталістів заінтересований

у розвитку природничих наук - фізики, хімії,

математики та ін., - оскільки з ними безпосередньо зв'язані

успіхи техніки. Але він зовсім не заінтересований у поширенні

матеріалістичної філософії, наукового світогляду, що

дає людям можливість правильно осмислити навколишній

світ, знати, як до нього ставитись і як в ньому діяти. Тому

ідеологи буржуазії докладають сил для того, щоб не

допустити матеріалістичних і атеїстичних висновків з

наукових відкриттів, вбачаючи в цих висновках небезпеку для

свого панування.

Особливо ненависні реакційній буржуазії вчення марксизму-ленінізму

та його філософія - діалектичний і історичний

матеріалізм. Сонми буржуазних професорів спеціально займаються

"спростовуванням" марксизму.

Сучасна реакційна буржуазія не спалює передових учених

і філософів на вогнищах, а застосовує інші засоби впливу:

звільнення з університетів і наукових інститутів, фактичне

позбавлення змоги друкувати праці, морально-політичну дискредитацію

і т.п. В останні роки всі ці засоби боротьби

проти "небезпечних думок" широко застосовуються в США

і в ряді інших країн. Цими заходами і пропагандою своєї

реакційної ідеології пануючий клас чинить тиск на свідомість

людей, прищеплює їм вигідні для нього ідеї, протидіє поширенню

передових матеріалістичних поглядів.

Проте, хоч який тернистий шлях науки і матеріалістичної

філософії, хоч які великі жертви, що їх вони приносять

в експлуататорському суспільстві, вони приносять

в експлуататорському суспільстві, вони кінець кінцем переборюють

усі перешкоди і уперто рухаються вперед.

Сила передової матеріалістичної науки і філософії в тому,

що вони дають людям знання законів природи і суспільства,

вчать користуватися цими знаннями в інтересах людства,

виривають людей з безодні темноти і піднімають до світла

справжнього знання.







2. Матеріалізм і ідеалізм





Філософія розглядає найзагальніші питання світогляду.

Матеріалістична філософія виходить з визнання того

факту, що існує природа: зірки, Сонце, Земля з її горами і

рівнинами, морями і лісами, тваринами, людьми, наділеними

свідомістю, здатністю мислити. Ніяких надприродних явищ

або сил немає і бути не може. У різноманітності природи

людина є лише частинка її, а свідомість є властивістю, або

здатністю людини. Природа існує об'єктивно, тобто поза

свідомістю людини і незалежно від неї.

Проте є філософи, які заперечують існування природи, що

не залежить від свідомості. Вони твердять, що первинно існує

тільки свідомість, мислення, дух, або ідея, а весь фізичний

світ є похідним і залежним від духовного начала.

Питання про відношення людської свідомості до матеріального

буття - це основне питання всякої філософії, в тому

числі і новітньої. Що первісне - природа чи мислення? Філософи

діляться на два великі табори відповідно до того, як вони

відповідають на це питання.

Ті, хто первинним вважає матеріальне начало - природу,

а мислення, дух розглядає як властивість матерії, належать

до табору матеріалізму. А ті, хто твердить, що мислення,

дух або ідея існували раніше природи, що природа

так чи інакше створюється духовним началом, залежить від

нього, належать до табору ідеалізму. Нічого іншого не мають

в собі вирази "ідеалізм" і "матеріалізм" в їх філософському

розумінні.

Між прихильниками матеріалістичного і ідеалістичного

поглядів на світ здавна ведеться гостра, незгасаюча боротьба.

Вся історія філософії являє собою картину боротьби двох

таборів, двох партій у філософії: матеріалізму і ідеалізму.

Стихійний матеріалізм



Люди в своїй практичній діяльності не сумніваються в тому, що

навколишні предмети і явища природи існують незалежно від них,

від їх свідомості. Це значить, що вони стихійно

стоять на позиціях матеріалізму.

Стихійний матеріалізм "всякої здорової людини, яка не

побувала в божевільні або в науці у філософів ідеалістів, -

писав Ленін, - полягає в тому, що речі, середовище, світ існують

незалежно від нашого відчуття, від нашої свідомості,

від нашого Я і від людини взагалі"1.

Не можна жити самими тільки ідеями, поняттями, живитися

своїми власними відчуттями, продуктами своєї уяви.

На практиці це добре знають усі люди, в тому числі і ті філософи,

які вигадують ідеалістичні вчення, що виводять існування

матеріальних речей з відчуттів, понять, ідей. Не раз

їм доводилося визнавати, що живуть вони всупереч своїй

філософії і щоб якби насправді в світі не існували матеріальні

речі, то люди померли б з голоду.

Точка зору стихійного, неусвідомленого матеріалізму

властива величезній більшості вчених-природодослідників.

Вони звичайно не вникають у філософські питання, але стихійно

додержуються логіки того природнонаукового матеріалу,

з яким мають справу. Природа, яку вони досліджують,

на кожному кроці розкриває перед ними матеріальність досліджуваних

явищ. Досліджує природознавець небесні тіла

чи молекули і атоми, явища електрики і магнетизму чи світ

рослин і тварин, він завжди має справу з об'єктивними процесами,

з матеріальними тілами та їх властивостями, з законами

природи, що існують незалежно від свідомості людини.

В умовах буржуазного суспільства тільки найбільш сміливі

і послідовні вчені відкрито оголошують себе прихильниками

філософського матеріалізму. А більшість перебуває під таким

великим тиском офіціальної буржуазної ідеології, вчення

церкви та ідеалістичної філософії, всієї обстановки буржуазного

суспільства, що не зважується відкрито стати на позиції

матеріалізму, вагається і часто виступає з ідеалістичними

заявами та застереженнями. Але в своїх прирононаукових

працях ці вчені внаслідок самого характеру предмета дослідження

розвивають в основному матеріалістичні погляди.

Так, наприклад, англійський природодослідник другої половини

19 століття Томас Гекслі не визнавав себе матеріалістом.

Але в дослідженнях з зоології, порівняльної анатомії,

антропології і еволюційної теорії він обстоював матеріалістичні

погляди і говорив, що філософський ідеалізм не веде

ні до чого, крім плутанини і темноти. Енгельс називав природодослідників

такого типу "соромливими матеріалістами",

а Ленін говорив, що антиматеріалістичні застереження Гекслі

були тільки фіговим листком, який прикривав його стихійний

природнонауковий матеріалізм.

Сучасні природодослідники, намагаючись по-філософському

осмислити свої наукові відкриття, нерідко роблять

ідеалістичні висновки. Проте, поки вони лишаються на грунті

природознавства, поки вони практично діють у своїх лабораторіях,

на заводах, на дослідних полях, поки вони займаються

не філософськими розмірковуваннями, а мають справу

з досліджуваними ними предметами природи, - вони діють

як стихійні матеріалісти.

Один з найвидатніших фізиків нашого часу Альберт

Ейнштейн у деяких своїх філософських висловлюваннях перебував

під впливом ідеалістичної філософії, але в галузі науки

став автором матеріалістичної щодо свого справжнього

змісту теорії відносності.

Інший знаменитий фізик, Макс Планк, засновник сучасної

квантової фізики, також не називав себе матеріалістом.

Проте у своїх працях з фізики і у своїх філософських виступах

він обстоював ідеї "здорового світогляду", який визнає

незалежне від свідомості людини існування природи. Макс

Планк боровся проти філософського ідеалізму і фактично був

матеріалістом.

Проте вплив ідеалізму нерідко негативно позначається

на трактуванні вченими самого прирононаукового матеріалу.

Це говорить про те, що стихійний матеріалізм - недостатній

захист від ідеалізму. Тільки свідоме прийняття

філософії діалектичного матеріалізму гарантує вчених від

ідеалістичних помилок.



Матеріалізм - передова філософія



Відмінність філософського матеріалізму від стихійного, наївного

матеріалізму полягає в тому, що філософський матеріалізм

науково обгрунтовує, розробляє і

послідовно проводить матеріалістичні положення, виходячи

з даних передової науки і суспільної практики.

Матеріалістична філософія - це надійна зброя, яка захищає

людину від згубного впливу духовної реакції. Вона

є для людини керівництвом у житті, вказуючи правильний

шлях розв'язання питань світогляду, що хвилюють її.

Тисячоліттями церква прищеплювала людині презирство

до земного життя і страх перед богом. Вона вчила людей, і

насамперед пригноблені маси людства, що їх покликання -

тільки працювати та молитись, що неможливо досягти щастя

в цій "юдолі плачу", що його можна здобути лише в "майбутньому

житті" слухняністю і покорою. Церква погрожувала

карою божою і пекельними муками тим, хто зважиться повстати

проти панування експлуататорів, нібито встановленого богом.

Велика історична заслуга матеріалістичної філософії полягає

в тому, що вона допомагає людині звільнитися від забобонів.

Вона ще в стародавні часи виступала проти страху

смерті, страху перед богами та іншими надприродними силами.

Не покладати надії на загробне життя, а цінувати земне

життя і прагнути до поліпшення його - ось чого вчить людей

матеріалістична філософія. Матеріалізм уперше високо підніс

гідність і розум людини, він проголосив, що людина - це не

черв'як, який повзає по землі, а найвище творіння природи,

що може стати господарем і велителем її сил. Матеріалізм

пройнятий найглибшою вірою в силу знання, в розум людини,

в його здатність розкрити таємниці навколишнього світу,

в здатність людини створити розумний і справедливий суспільний

лад.

Проповідники ідеалізму часто зводять наклепи на матеріалізм,

змальовуючи його як "похмурий, тяжкий, схожий на

кошмар світогляд" (У.Джемс). В дійсності саме ідеалістична

філософія, особливо сучасна, забарвлена в темні тони. Не матеріалізм,

а ідеалізм заперечує пізнавальну здатність розуму

і проповідує невіру в науку; не матеріалізм. а ідеалізм оспівує

культ смерті; не матеріалізм, а ідеалізм був і лишається

ідейним грунтом для найогидніших породжень антигуманізму:

расистських теорій і фашистського мракобісся.

Філософський ідеалізм не хоче визнати істинності навколишнього

матеріального світу, тікає від нього, оголошує його

неістинним і змальовує замість нього вигаданий, нематеріальний

світ.

Матеріалізм, навпаки, дає справжню картину світу, без

усяких сторонніх додатків, як-от духи, бог, що створює

світ, і т.п. Матеріалісти не чекають допомоги надприродних

сил, вони вірять в людину, в її здатність перетворити світ

своєю власною рукою і зробити його гідним себе.

Матеріалізм через найглибшу свою сутність - оптимістичний,

життєстверджуючий, ясний світогляд, йому чужі

песимізм, "світова скорбота". Тому матеріалізм, як правило, -

світогляд передових суспільних груп і класів. Його прихильники -

це люди, які без страху дивляться вперед, не мучаться

сумнівами в правоті своєї справи.

Проповідники ідеалізму споконвіку зводили і зводять наклепи

на матеріалізм, твердячи, що моральні цінності і високі

ідеали нібито чужі матеріалістам, що вони властиві нібито

тільки прихильникам філософського ідеалізму. Насправді

діалектичний і історичний матеріалізм Маркса і Енгельса не

тільки не заперечує, але, навпаки, високо цінує передові ідеї,

моральні принципи і високі ідеали. Він вважає, що успішна

боротьба за прогрес, за передовий суспільний лад неможлива

без великих ідей, які запалюють людей на боротьбу, на

творчість і дерзання.

Боротьба робітничого класу, боротьба комуністів є переконливим

спростуванням безглуздої вигадки ідеалістів щодо

байдужості матеріалістів до ідеалів. Ця боротьба ведеться

за найвищий і найблагородніший ідеал, який знало людство, -

за комунізм, тому вона породжує безліч відважних борців,

глибоко відданих високому комуністичному ідеалові.



Діалектичний і історичний матеріалізм - найвищий ступінь

в розвитку філософської думки



Сучасний матеріалізм - це діалектичний і історичний

матеріалізм, створений Марксом і Енгельсом. Він виник не на

порожньому місці. Філософія Маркса і Енгельса була підсумком

довгого розвитку філософської думки.

Матеріалізм виник близько двох з половиною тисяч років тому

в Китаї, Індії, Греції. Матеріалістична

філософська думка в цих країнах була тісно зв'язана

з повсякденним досвідом людей, з початками знань про природу.

Але, через те що наука в той час тільки ще зароджувалась,

уявлення стародавніх філософів-матеріалістів про

світ, хоч і мали в собі багато геніальних догадок, не були

побудовані на твердому природнонауковому грунті і лишалися

ще дуже наївними.

Далеко більш зрілим був матеріалізм, який склався в 17-18

століттях. Успіхи природознавства і техніки штовхали

вперед філософську думку. Разом з тим матеріалістична філософія

сприяла вивченню природи. Так, наприклад, учення

англійського матеріаліста початку 17 століття Ф.Бекона про

досвідне походження знання і його думка про те, що знання -

сила, були великим стимулом розвитку наук про природу.

В 17-18 століттях найбільше були вдосконалені математика

і механіка земних і небесних тіл. Це наклало відпечаток

на філософські узагальнення матеріалістів того часу, в тому

числі на їх розуміння матерії і руху. Величезну роль у розвитку

нової форми матеріалізму відіграли фізика французького

філософа Р.Декарта, який був матеріалістом в ученні

про природу, механістичне вчення про людину англійського

матеріаліста Т.Гоббса (17 століття) і особливо механіка англійського

вченого Ньютона. Філософи-матеріалісти розглядали

всі явища природи і суспільного життя з точки зору

механіки і хотіли пояснити їх за допомогою її законів. Тому

їх матеріалізм прибрав назву механістичного матеріалізму.

У 18 столітті Д.Толанд і Д.Прістлі представляли його

в Англії; Ж.Ламетрі, П.Гольбах, К.Гельвецій, Д.Дідро -

у Франції.

Тісний зв'язок матеріалізму 17-18 століть з науками про

природу був його позитивною стороною. Разом з тим він мав

і хиби. Енгельс вказує на три головні обмеженості цього

матеріалізму.

Перша - це механіцизм. Механіка, яка була для

філософів-матеріалістів того часу зразком науки, обмежувала їх

кругозір. Вони пробували зводити всі процеси і види руху до

механічного руху. Вони не зрозуміли особливостей органічної

природи і своєрідних рис та законів суспільного життя.

Другою обмеженістю цих матеріалістів була нездатність

зрозуміти і пояснити розвиток природи, навіть коли вони

помічали факти розвитку. Матеріалісти 17-18 століть

розглядали природу в цілому як незмінну, бо вона нібито вічно

робить один і той самй круговорот. Такий погляд на природу

називається метафізичним. Отже, механічний матеріалізм

був метафізичним.

Нарешті, матеріалісти цього періоду, як і взагалі всі

матеріалісти до Маркса, не вміли поширити матеріалізм на

розуміння суспільного життя. Вони не бачили матеріальної

основи суспільного життя і вчили, що перехід суспільства від

менш досконалих до більш досконалих форм викликається

прогресом у знаннях, зміною поглядів та ідей, що панують

в суспільстві. Але таке пояснення є ідеалістичним.

Крім того, домарксівські матеріалісти не розуміли значення

практично-критичної, революційної діяльності класів,

мас у зміні дійсності, у зміні суспільного життя. Вони проповідували

необхідність заміни феодальних порядків буржуазними

і разом з тим відкидали боротьбу мас за новий лад,

боялись її. В цьому проявилась їх буржуазна класова обмеженість.

Крок вперед у розвитку матеріалістичної філософії зробили

німецький філософ першої половини 19 століття Л.Фейєрбах

і особливо російські революційні демократи: О.Герцен,

В.Бєлінський, М.Чернишевський, М.Добролюбов. Фейєрбах

до певної міри переборов механістичну обмеженість матеріалістів

18 століття, але поділяв інші хиби їх. До того ж його

філософія була відірвана від суспільно-політичної практики.

Великим досягненням російських матеріалістів було те, що

вони прагнули поєднувати матеріалістичне розуміння природи

з діалектикою.

Крім того, будучи ідеологами російського революційного

селянства, вони вбачали в філософії вчення не тільки про

те, що існує, але й про те, як це існуюче може бути перетворене,

перероблене на благо народу.

Новим, вищим ступенем у розвитку матеріалізму був діалектичний

і історичний матеріалізм, створений Марксом і Енгельсом -

великими вчителями і вождями найбільш передового

і революційного класу сучасного суспільства - пролетаріату.

Вони вчинили справжній революційний переворот у філософії.

Стоячи на вершині суспільних і природнонаукових знань

своєї епохи, засвоївши і творчо переробивши все те цінне,

що було досягнуте попереднім розвитком філософської думки,

Маркс і Енгельс створили нову форму матеріалізму, що не

знає хиб попередньої матеріалістичної філософії, -

діалектичний і історичний матеріалізм.

У марксистському філософському вченні матеріалізм виступив

в органічній єдності з діалектикою. Він спирався при

цьому на вищий рівень науки, на нові відкриття природознавства,

серед яких особливе значення мали закон збереження

і перетворення енергії, відкриття клітини, теорія походження

видів Ч.Дарвіна. Успіхи природознавства дали

строго наукове обгрунтування ідеї розвитку та ідеї єдності

і загального взаємозв'язку явищ природи.

На місце одностороннього механістичного погляду на природу

і людину Маркс і Енгельс поставили вчення про розвиток,

яке охоплює всі галузі реальності і разом з тим враховує

своєрідність кожної окремої галузі: неорганічної природи,

органічного світу, суспільного життя і свідомості людей.

Маркс і Енгельс вперше поширили матеріалізм на розуміння

суспільного життя і відкрили матеріальні рушійні сили

й закони суспільного розвитку, перетворивши тим самим

історію суспільства в науку.

Нарешті, основоположники марксизму перетворили матеріалістичне

філософське вчення з абстрактної теорії в дійовий

засіб перетворення суспільства, в ідеологічну зброю

робітничого класу в його боротьбі за соціалізм і комунізм.

Філософське вчення, створене Марксом і Енгельсом, дістало

найширше визнання трудящих усіх країн світу. Це справжня

філософія мас.







3. Що таке матерія в філософському розумінні?






В марксистському філософському матеріалізмі поняття

"матерія" вживається в найширшому розумінні - для означення

всього, що існує об'єктивно, тобто незалежно від свідомості,

і відбивається у відчуттях людини. "Матерія є об'єктивна

реальність, дана нам у відчутті" ( Ленін ).

Дуже важливо засвоїти цей широкий смисл поняття матерії.

Представники старого, домарксівського матеріалізму в

більшості випадків під матерією розуміли найдрібніші частинки -

атоми або корпускули, з яких складаються тіла.

Так, за вченням старогрецьких матеріалістів Демокріта і

Епікура, існують тільки атоми і пустота, в якій перебувають

атоми; з їх сполучень утворюються різні тіла. Фізика пізніше

підтвердила геніальну догадку матеріалістів стародавніх

часів про атомістичну будову речовини. Проте, розуміючи під

матерією тільки атоми, з яких складається речовина, вони

допускали спрощення, збіднювали навколишній світ. І все ж

такий погляд на матерію тримався в науці до кінця 19 століття.

Марксистський філософський матеріалізм під матерією

розуміє об'єктивну реальність в усіх її різноманітних проявах.

Матерія - це не тільки найдрібніші частинки, з яких

складаються всі тіла. Це безмежна кількість світів безконечного

всесвіту, газові і пилові хмари в космосі; це наша сонячна

система з планетами і Сонцем, це Земля з усім, що на

ній існує. Матерією є також випромінювання, фізичні поля,

що передають діяння від одних тіл і частинок до інших,

зв'язують їх: електромагнітні, ядерні поля. Все, що існує поза

свідомістю і незалежно від неї, охоплюється поняттям матерії.

Всі науки, які вивчають об'єктивну дійсність, вивчають

матерію, її різні властивості і стани.

Фізичні науки вивчають фізичний стан матерії. Сучасна

фізика відкрила, що атом - складне утворення, а зовсім не

проста неділима незмінна частинка, як думали старі атомісти.

Вчені встановили, що атоми одних елементів можуть перетворюватися

в атоми інших елементів в результаті перетворень

в ядрах атомів. Так, наприклад, атоми урану в атомному реакторі

перетворюються в атоми плутонію.

На початку 20 століття були відкриті нові фізичні явища

( радіоактивність, рентгенівські промені та ін.), була доведена

хибність уявлень про неділимість атома, виникли нові

теорії будови речовини і в фізиці почалась ломка старих класичних

понять. Звідси багато філософів-ідеалістів і фізиків,

які допустилися ідеалістичного хибного погляду, зробило висновок,

що наука нібито спростувала матеріалістичний погляд

на природу. Вони почали говорити, що "матерія зникла".

Ці твердження були глибоко помилкові. Марксистський філософський

матеріалізм ніколи не зв'язував себе якимись односторонніми

поглядами на структуру речовини, ніколи не

зводив матерію до тих чи інших незмінних "цеглинок світобудови";

він завжди розумів під матерією одно: об'єктивну реальність,

що існує поза людською свідомістю і відображається

нею. Матеріалізм протилежний ідеалізмові своїм розв'язанням

питання про джерело пізнання, про відношення свідомості

до зовнішнього світу. Матеріалізм говорить, що світ існує

об'єктивно, а свідомість є відображення світу. Матерія - філософське

поняття для означення об'єктивного світу. Щодо

фізичної будови світу та його фізичних властивостей, то

ці питання вивчає фізика. З розвитком фізичної науки змінюються

погляди на фізичну будову матерії, але, хоч би як вони

змінювались, вони не можуть захитати положення філософського

матеріалізму, що світ існує об'єктивно і що фізика, як

і багато інших наук, вивчає цей об'єктивний світ, світ матерії.

"Бо єдина "властивість" матерії, з визнанням якої зв'язаний

філософський матеріалізм, є властивість бути об'єктивною

реальністю, існувати поза нашою свідомістю"2, - писав

Ленін.

Таке розуміння матерії є єдино правильним. Воно охоплює

всю різноманітність матеріального світу, не зводячи її до

якоїсь однієї форми матерії. Того, хто засвоїть марксистське

поняття матерії, вже не спантеличать запевнення філософських

ідеалістів, нібито нові фізичні відкриття довели зникнення

матерії.

Матерія несотворима і незнищима. Вона безконечно змінюється,

але ні одна частинка її не може перетворитися в ніщо ні в яких

фізичних, хімічних або інших процесах.

Наука дала і дає безліч підтверджень цьому положенню

філософського матеріалізму. Наведемо один приклад. Сучасна

фізика встановила, що при певних обставинах такі частинки

речовини, як позитрон і електрон, зникають, породжуючи

кванти (порції) світла - фотони. Деякі фізики назвали це

явище "аннігіляцією матерії". Слово "аннігіляція" походить

від латинського слова "нігіль" і буквально означає цілковите

знищення, перетворення в ніщо. Філософи-ідеалісти наводять

згадане явище як новий "доказ" зникнення матерії.

В дійсності ніякого зникнення матерії тут немає. Перетворення

позитрона і електрона в фотони являє собою перехід матерії

з одного стану в інший - з речовини в світло. В природі

відбувається і протилежний процес - перетворення фотонів

у позитрон і електрон, тобто перехід світла в речовину.

В усіх цих перетвореннях діє закон збереження маси і енергії.

Світ являє собою картину яскравої різноманітності: неорганічна

природа і органічна, фізичні явища і хімічні процеси,

явища життя в рослинному і тваринному світі, суспільне життя.

Наука і матеріалістична філософія розкривають у цій різноманітності

єдність. Вона полягає в тому, що всі безконечно

різноманітні процеси і явища, які відбуваються в світі, - це

різні стани матерії, різні її властивості та прояви. "Дійсна

єдність світу полягає в його матеріальності..."3 - говорить

Енгельс. Єдність світу полягає і в тому, що свідомість належить

до того самого навколишнього матеріального світу, а не

до якогось іншого потойбічного світу, що вона є обоблива

властивість матерії.

Переконання в матеріальній єдності світу склалось і зміцніло

в боротьбі з ученням церкви, яка роздвоює світ на земний

і небесний, на тутешній і потойбічний, у боротьбі з дуалізмом,

який розриває дух і тіло, свідомість і матерію, з філософським

ідеалізмом, який вбачає єдність світу в тому,

що весь світ - це продукт свідомості, духу.







4. Загальні форми буття матеріального світу






Вічний рух у природі

Природа і суспільство не знають абсолютної нерухомості, спокою, незмінності. Світ являє собою картину вічного руху, зміни.
Рух, зміна, розвиток є вічна і невід'ємна властивість матерії. "Рух є форма буття матерії, - говорить Енгельс. - Ніде і ніколи не було і не може бути матерії без руху"4. Кожне матеріальне тіло, кожна частинка матеріальної речовини - молекула, атом та його складові елементи - рухливі, мінливі по своїй внутрішній природі.
Рух у філософському розумінні - це не тільки зміна предметом свого місця в просторі. Рух, який розуміється як форма існування матерії, охоплює собою всі процеси і зміни, що відбуваються у всесвіті. Серед цих змін особливо важливу роль відіграють процеси, які являють собою розвиток матерії, перехід її з одних станів в інші, вищі, з новими особливостями і властивостями.
В світі немає раз назавжди даних, застиглих речей, а є мінливі речі, процеси. Це значить, що ніде немає абсолютного спокою, який цілком виключав би рух. Існує тільки відносний спокій. ЯКе-небудь тіло на Землі може перебувати в стані спокою тільки у відношенні до певної точки земної поверхні. Але це саме тіло бере участь в русі Землі і в русі всієї сонячної системи. Крім того, перебувають в русі молекули і атоми, з яких складається це тіло, всередині цих тіл відбуваються складні процеси. Отже, всякий спокій відносний, тільки рух абсолютний, не знає винятків.



Види руху матерії



Різноманітності матерії відповідає різноманітність форм її руху.

Найпростіший вид руху матерії - механічне переміщення

тіла в просторі. Складніший вид руху - теплові

процеси, безладний рух молекул, з яких складається фізичне

тіло. Наука встановила, що світло, електромагнітне випромінювання,

фізичні поля - це також своєрідні стани рухомої

матерії. Рух матерії проявляється і в хімічних процесах перетворення

речовини, зв'язаних з сполученням і роз'єднанням

атомів і молекул. Життя органічної природи, фізіологічні

процеси в рослинах і тваринах, еволюція видів - все це також

своєрідна форма прояву загальної властивості матерії - руху.

Особливо складну форму руху матерії ми спостерігаємо

в суспільному житті людей: розвиток матеріального виробництва,

економічне життя і т.д.

Наука з кінця 19 століття відкрила і успішно вивчає ряд

нових, невідомих раніше видів руху матерії: рух внутріатомних

частинок навколо ядра, складні процеси перетворення

всередині ядра атома та ін. Немає сумніву, що відкриття все

нових форм руху матерії відбуватиметься і далі.

Різні форми руху матерії існують не самі по собі, не ізольовано

одна від одної, вони взаємно зв'язані і перетворюються

одна в одну. Так, хаотичний рух молекул породжує

теплові процеси. Теплові процеси можуть викликати хімічні

перетворення і світлові явища. Хімічні процеси на певному

ступені розвитку привели до утворення білкових тіл і зв'язаних

з ними ферментативних систем і на цій основі до виникнення

життя, тобто біологічної форми руху матерії.

Форми руху матерії можуть переходити одна в одну, і це,

зокрема, виражається в фундаментальному законі природознавства -

законі перетворення і збереження енергії.

Різним ступеням розвитку і ускладнення матерії відповідають

різні форми руху. Нижчі, простіші форми руху матерії

входять у вищі, складніші форми руху, беруть участь в них.

Проте між різними формами руху існує якісна різниця, вищі

форми руху не зводяться до нижчих. Так, наприклад, у фізіологічних

процесах є і механічний рух - просторове переміщення

елементів, які беруть участь у цих процесах; але фізіологічні

процеси не зводяться до механічного переміщення цих елементів, не

вичерпуються ним.

Старі, домарксівські, механістичні матеріалісти вважали,

що все життя природи і людського суспільства може бути

зведене до механічних переміщень у просторі частинок

речовини і тіл. Своїм широким поглядом на рух як на

зміну взагалі марксистський філософський матеріалізм

переборює вузьке, спрощене розуміння руху матерії, властиве

механічному матеріалізмові.



Простір і час



Матерія може рухатися не інакше як у просторі і в часі. Всі тіла

природи, включаючи і саму людину, всі матеріальні

процеси, які відбуваються в об'єктивному світі, займають

місце в просторі. Вони знаходяться близько або далеко одне

від одного; між ними існує певна відстань; рухоме тіло проходить

певний шлях. В усьому цьому виявляється така властивість

матеріальних речей і процесів, як їх просторовість.

Простір - загальна форма існування матерії. Немає і не

може бути матерії поза простором. І навпаки - немає простору

без матерії. Відмінність між просторовістю окремого

тіла і просторовістю всього матеріального світу полягає в

тому, що просторовість окремого тіла обмежена, конечна,

тобто має початок і кінець, а весь матеріальний світ безмежний,

безконечний.

Просторові відстані у всесвіті величезні і непорівнянні з

тим, до чого ми звикли на Землі. Сучасні телескопи дали

можливість виявляти такі зоряні системи, світло від яких

доходить до нас за сотні мільйонів років! А промінь світла за

одну секунду пробігає 300 тис. км. Проте і ці величини не

можуть дати справжнє уявлення про просторові розміри всесвіту,

бо ці величини конечні, а всесвіт безконечний. Безконечність

всесвіту виходить за рамки наочного уявлення, її не

можна собі уявити, її можна виразити тільки у формі наукового

поняття.

Існування фізичних тіл і самої людини триває хвилина за

хвилиною, година за годиною, доба за добою і т.д. Все в

світі змінюється. Кожна річ, кожне явище природи має своє

минуле, сучасне і майбутнє. Це - час. Час, як і простір, є

загальна форма існування матерії. Кожна окрема річ, кожний

процес, матеріальний світ в цілому існують в часі.

Але є відмінність між часовою тривалістю існування окремої

речі і всієї природи в цілому. Вона полягає в тому, що

існування окремої речі обмежене в часі, а природа в цілому

існує вічно. Кожна річ виникає, зазнає змін, а потім перестає

існувати. Природа ж ніколи не мала початку і ніколи не матиме

кінця. Кожна окрема річ минуща, але із зв'язку конечних

речей складається вічна природа, що не знає ні початку,

ні кінця.

Нашу уяву вражають цифри, які говорять про вік Землі

і про розвиток життя на ній. Людина в її сучасному вигляді

сформувалася 50-70 тис. років тому. Близько мільйона років

тому виникли перехідні форми від мавп до людини. Більше

мільярда років тому на поверхні Землі з'явились первісні,

примітивні форми рослинного і тваринного життя. Кілька

мільярдів років минуло з того часу, як утворилась сама Земля.

Такі є величезні періоди часу, які стосуються історії нашої

Землі! Проте ні ці, ні набагато більші періоди часу не можуть

дати справжнє уявлення про вічність природи, бо її

вічність означає безконечність існування в часі, означає, що

природа завжди існувала і завжди існуватиме.

Простір і час, зв'язані між собою як форми існування

об'єктивного світу, нерозривно зв'язані з рухомою матерією.

Цей нерозривний зв'язок переконливо доведений однією

з найвидатніших наукових теорій нашого часу - теорією відносності

Ейнштейна. Теорія відносності розбила раніше панівний

у фізиці погляд, нібито простір - це незалежне від

матерії і незмінне пусте вмістилище, в яке немов іззовні

вкладено матеріальні тіла, а час минає завжди однаково і

незалежно від руху матерії.

Будучи загальними формами існування матерії, простір і

час абсолютні: ніщо не може існувати поза часом і простором.

Разом з тим властивості простору і часу мінливі: просторові

і часові відношення залежать від швидкості руху матерії;

властивості простору і часу в різних частинах всесвіту

змінюються залежно від розподілу і руху матеріальних мас.

В цьому розумінні простір і час відносні.



Про тих, хто заперечує об'єктивне існування простору і часу



Повсякденний багатовіковий досвід людства, а також дані науки

свідчать про те, що простір і час існують об'єктивно. Проте

численні філософи-ідеалісти заперечують

об'єктивність простору і часу.

Німецький філософ-ідеаліст Кант говорив, що об'єктивного,

незалежного від свідомості простору і часу не існує, що

простір і час - це тільки людські способи споглядання явищ.

Такою є особливість людського пізнання - сприймати всі

явища розміщеними в просторі і рухомими в часі. Не буде

людської свідомості - не буде простору і часу.

Погляд на простір і час як на суб'єктивні способи розгляду

явищ поширений і в сучасній ідеалістичній філософії.

Цей надуманий, ідеалістичний погляд кричуще суперечить

науці, досвідові, практиці і спростовується ними.

Наприклад, людина, якій треба їхати від Парижа до Москви,

знає, що їй треба проїхати 2500 км не уявлюваного, а

реального простору. Для цього потрібен час, тривалість якого

залежить не від уявлюваної, а від об'єктивно існуючої відстані

між цими містами, а також від техніки пересування. Коли

їхати поїздом, потрібно не менше двох діб. На сучасному

реактивному літаку цю відстань можна пролетіти за 3-4 години.

Наука встановила, що світ існував і тоді, коли людини ще

не було. Але якщо світ існував і тоді, коли не було людини

з її свідомістю, то, значить, були простір і час, незалежні

від свідомості людини, бо матеріальний світ не може існувати

інакше як у просторі і часі.

В наші дні, коли не тільки наукова теорія, але й створена

людьми техніка вторгаються в космічні простори, завдається

новий удар по ідеалістичних поглядах про суб'єктивність простору

і часу.

Вчення філософського матеріалізму про матеріальний світ,

який існує в просторі і часі, розбиває твердження церкви

про позапросторове і позачасове буття бога. Теологія ( богослов'я )

учить, що бог існував до створення ним природи, а

після створення її він перебуває поза природою, в якомусь

незрозумілому надприродному "скрізь". Теологія вчить, що

тільки бог безконечний і вічний, а природа має початок і кінець

як у просторі, так і в часі.

Наука незаперечно доводить фантастичність і неспроможність

таких поглядів. Розкрита наукою фактична картина світу

не лишає місця для бога. Ще французький астроном 18 століття

Лаланд образно говорив, що він дослідив усе небо, але

не знайшов там бога.

Природа є причина себе самої. Цю думку висловив у

17 столітті філософ-матеріаліст Спіноза. Це матеріалістичне

положення означає, що природа не потребує ніякого творця,

який стояв би поза нею, і що сама природа має ті якості безконечності

і вічності, які теологія неправильно приписує богові.

Марксистський філософський матеріалізм, доводячи нестворимість,

вічність і безконечність природи, дає міцну базу атеїзмові.







5. Свідомість - властивість особливим чином організованої

матерії






Мислення людини - результат розвитку живої матерії

Здатність мислити, властива людині, є продукт тривалого розвитку органічного світу.
Матеріальною основою життя є білкові тіла, які являють собою складний продукт розвитку матерії. Білкові речовини відіграють вирішальну роль в обміні речовин, який є основою всієї життєдіяльності організмів. З обміном речовин зв'язані інші ознаки життя: здантність до самовідтворення, подразливість і т.д. Подразливість лежить в основі здатності живих істот відповідати на діяння внутрішнього і зовнішнього середовища реакціями, що мають пристосовницький характер. Це елементарна форма відбивної діяльності. Саме на основі подразливості, властивої найпростішим організмам, формується на вищих ступенях розвитку органічного світу вища нервова діяльність і те, що ми називаємо психічною діяльністю.
Уже у одноклітинних організмів виділяються елементи, найбільш чутливі до сприймання тих чи інших подразнень середовища. Коли з'являються багатоклітинні організми тварин, відбувається спеціалізація клітин цих організмів, з'являються особливі групи клітин ( рецептори ), які виконують функції сприймання зовнішніх подразнень і перетворення енергії подразнення в процес збудження. З цих клітин в міру ускладнення організму тварин поступово розвивається нервова система та її центральний відділ - мозок.
Нервова система тварин і людини здійснює зв'язок організму з зовнішнім середовищем і взаємозв'язок різних органів організму між собою.
Центральною нервовою системою у хребетних тварин є спинний мозок і головний мозок з його різними відділами. У більшості риб головний мозок порівняно невеликий, його півкулі розвинуті мало. У земноводних розміри головного мозку збільшуються і намічається розвиток переднього мозку - основи розвитку півкуль головного мозку. Головний мозок у плазунів більш розвинутий, ніж у земноводних, а на поверхні півкуль вперше з'являються нервові клітини, які становлять первинну кору мозку. У птахів великі півкулі ще більші, але кора розвинута мало. Дуже розвинуті великі півкулі у ссавців, що зв'язане з розвитком і ускладненням кори мозку. У вищих ссавців кора головного мозку, розростаючись, утворює численні заглибини і закрутки, а півкулі покривають всі інші частини мозку.
Найбільше розвинута кора головного мозку у людини. Вона являє собою апарат, який взаємодіє з усією нервовою системою людини і є органом вищої нервової діяльності, вищих, найскладніших форм зв'язку з навколишнім середовищем. І. П. Павлов підкреслює, що кора головного мозку є " розпорядником і розподільником усієї діяльності організму " і що " цей вищий відділ тримає в своєму віданні всі явища, що відбуваються в тілі ".5 Кора головного мозку являє собою орган людського мислення.
Діяння з зовнішнього і внутрішнього середовища викликають збудження чутливих нервових закінчень. Це збудження передається по спеціальних доцентрових нервах у відповідні ділянки головного мозку. Звідси по відцентрових нервах ідуть імпульси до різних органів, викликаючи їх діяльність. Таким чином здійснюється рефлекторна відповідь органів і всього організму на те чи інше подразнення.
Так, наприклад, коли людина відсмикує руку від пекучого вогню, має місце рефлекторна відповідь. Такого типу рефлекси фізіологи називають безумовними рефлексами; вони є природженими у тварин і людини.
на основі безумовних рефлексів ( харчових, оборонних та інших) у процесі індивідуального досвіду тварини і людини утворюються так звані умовні рефлекси. Коли собака хватає м'ясо пащею і при цьому у нього починає виділятися слюна, то це безумовний харчовий рефлекс. Але слюна у собаки може виділятись і тоді, коли він тільки бачить або чує запах м'яса або навіть коли бачить людину, що дає корм. Аналізуючи ці і подібні явища, великий російський фізіолог І. П. Павлов показав, що коли поєднати годування собаки з запалюванням лампи або звуком дзвінка, то можна виробити у нього новий тип рефлекторної відповіді, при якій і світло і звук викликатимуть виділення слюни. Ці рефлекси Павлов назвав умовними рефлексами, бо вони виникають при поєднанні того чи іншого умовного подразника ( світло, звук тощо ) з безумовним подразником, що викликає безумовний рефлекс.
Умовні рефлекси - це тимчасові нервові зв'язки. Виникаючи при згаданих умовах, вони зберігаються більш-менш довго і без підкріплення безумовними подразниками. Значення умовних рефлексів у тому, що з їх допомогою організми пристосовуються до мінливих умов середовища, в якому вони існують. Відомо, наприклад, що багато диких тварин, побачивши вперше людину, не виявляють занепокоєння. Але, ставши об'єктом полювання, вони змінюють свою поведінку. Побачивши або відчувши людину, вони стараються сховатись. Це значить, що у тварин утворився новий умовний рефлекс, дуже для них корисний: сприйняття ними людини викликає діяння безумовного оборонного рефлексу, є сигналом доцільної пристосовницької реакції тварин.
Як виявилось, всякі предмети і явища природи при їх сполученні з безумовними рефлексами можуть стати сигналом умовної рефлекторної діяльності тварин і людини. Цю спільну для тварин і людини систему сигналів Павлов назвав першою сигнальною системою.
Разом з тим І. П. Павлов підкреслював своєрідність вищої нервової діяльності людини в порівнянні з вищою нервововою діяльністю тварин. Павлов показав, що мова становить нову, характерну для людини, систему сигналів, яка також стає джерелом формування умовно-рефлекторної діяльності. Цю властиву тільки людині систему він назвав другою сигнальною системою.
І. П. Павлов відкрив фізіологічні закономірності вищої нервової діяльності тварин і людини. Він показав зв'язок між вищою нервовою діяльністю у людини і такою ж діяльністю у тварини і принципіальну відмінність між ними. Своїм ученням І. П. Павлов заклав міцну природнонаукову основу для пізнання психічного життя людини.


Значення праці і мови в розвитку людського мислення



Психіка людини має своєю передумовою елементарні форми психічної

діяльності тварин. Разом з тим треба бачити якісну відмінність

між ними. Психіка людини, її

мислення - найвищий ступінь в розвитку психіки. Трудова

діяльність суспільної людини - ось що зумовило надзвичайно

високий розвиток її психічного життя, її мислення.

Великий англійський учений Чарлз Дарвін довів, що людина

походить від спільного з людиноподібними мавпами

предка. В сивій давнині тварини - предки людини, які відзначалися

особливим розвитком передніх кінцівок, виробили

пряму ходу і стали користуватися предметами природи як

знаряддями для добування їжі і самозахисту. Пізніше вони

почали виготовляти знаряддя, що означало поступове перетворення

тварини в людину. Застосування знарядь праці дало

змогу людині піпорядкувати собі таку силу природи, як вогонь,

зробити більш різноманітнм і поліпшити своє харчування,

що спряло розвиткові людського мозку.

Застосування знарядь праці змінило відношення людей

до природи. Тварина пасивно пристосовується до природи -

вона користується тим, що їй дає сама природа. Навпаки, людина

пристосовується до природи активно - вона доцільно

змінює природу, створює собі ті умови існування, що їх вона

не знаходить безпосередньо в природі. Трудова діяльність

людини відіграла вирішальну роль у розвитку і вдосконалення

її мозку. Праця створила, в певному розумінні, людину,

праця створила і людський мозок.

Ускладнення взаємовідношень людини з природою вело

до ускладнення взаємних відносин між людьми. Люди працювали

колективно, їм треба було вступати в стосунки між

собою, а для цього було мало тієї обмеженої кількості звуків,

якими обходяться тварини у стосунках з іншими тваринами.

Поступово в процесі трудової діяльності відбувався

розвиток і перетворення людської гортані, людина навчилася

вимовляти членороздільні звуки. З цих звуків поступово розвинулися

слова, мова. Спільна трудова діяльність людей була

б неможлива, якби у них не виробилась здатність говорити.

Без слів не могли б виникнути поняття про речі, про їх

зв'язки, було б неможливе людське мислення. Виникнення і

розвиток мови в свою чергу вплинули на розвиток мозку.

Таким чином, громадсько-трудове життя людини, праця,

а потім і разом з нею мова - ось вирішальні фактори,

під впливом яких удосконалювався людський мозок, розвивалась

здатність мислення.



Свідомість - властивість мозку



Свідомість є продукт діяльності людського мозку, зв'язаного

з складним комплексом органів чуттів. По своїй суті

вона являє собою відображення матеріального світу. Свідомість -

це багатогранний процес, який включає різні види

психічної діяльності людини: відчуття, сприйняття, уявлення,

мислення поняттями, почуття і волю. Без належного функціонування

головного мозку неможлива нормальна діяльність свідомості.

Порушення діяльності мозку в результаті сп'яніння або хвороби

веде за собою нездатність мислити нормально.

Сон людини - це часткове, тимчасове гальмування діяльності

кори головного мозку; воно виявляється в тому, що

мислення припиняється, свідомість затуманюється.

З цих правильних матеріалістичних положень, проте, не

випливає, що мисль є якась речовина, яку виділяє мозок. Німецький

буржуазний матеріаліст 19 століття К. Фохт називав

мисль особливим видом речовини, що її виділяє мозок на

зразок того, як слюнні залози виділяють слюну або печінка

виділяє жовч. Це було вульгарне уявлення про природу мислення.

Психіка, свідомість, мислення є особлива властивість

матерії, але зовсім не особлива речовина.

Розв'язуючи основне питання філософії, ми протиставимо

свідомість і матерію, дух і природу. матерія - це все те, що

існує незалежно від свідомості, поза свідомістю. Тому роблять

серйозну помилку ті, хто включає свідомість у матерію.

Ленін вказував, що " назвати мисль матеріальною - значить

зробити помилковий крок до змішання матеріалізму з ідеалізмом " 6.

Справді, коли мисль - це та сама матерія, то цим

усувається відмінність між матерією і мисленням, вони стають

тотожними.

Погляд за яким свідомість є дещо матеріальне, противники

марксизму - ідеалісти уперто приписують марксистському

матеріалізмові. Вони роблять це для того, щоб

їм легше було "спростовувати" марксистський філософський

матеріалізм. Це старий прийом: спочатку приписати

противникові нісенітницю, а потім "переможно" критикувати її.

В дійсності ототожнення свідомості і матерії - це погляд

не діалектичного. а вульгарного матеріалізму. Марксистська

матеріалістична філософія завжди боролась і бореться проти

такого погляду. Вона послідовно проводить відмінність між

свідомістю - відображенням матеріального світу - і самою

матерією.

Проте відмінність між свідомістю і матерією не можна

роздувати, доводячи її до абсолютного розриву. Такий розрив

між свідомістю і матерією характерний для психофізичного

паралелізму. Прихильники цієї течії твердять, що мислення,

свідомість - це процеси, які відбуваються нібито паралельно

матеріальним процесам, що відбуваються в мозку,

і поза всякою залежністю від них. Наука спростовує цю точку

зору. Вона доводить, що психічне життя людини - це

тільки особлива сторона життєдіяльності її організму, особлива

функція мозку.

Діалектичний матеріалізм відкидає розрив між свідомістю

і матерією. Такий розрив являє собою по суті справи відновлення

примітивних, неуцьких поглядів раннього періоду в

історії людей, коли явища життя пояснювалися діянням

особливої душі, яка нібито вселилася в тіло і керує ним.

Розв'язуючи психофізичну проблему, тобто проблему відношення

між психікою людини і органом психіки - мозком

( як матеріальним органом, фізичним тілом ), треба бачити і

відмінність і зв'язок між ними. Не можна забувати про відмінність

між ними, оскільки ототожнення свідомості з матерією

приводить до прямих нісенітниць. Але не можна і відривати

свідомість від мозку, бо свідомість є функція мозку,

тобто особливим чином організованої матерії.







6. Противники філософського матеріалізму






Визнаючи матеріальну єдність світу,"марксистський філософський матеріалізм

тим самим займає позицію філософського монізму (від грецького слова

«монос» — один). Марксистський філософський матеріалізм є послідовне І струнке

вчення, бо він пояснює всі явища в світі, виходячи з одного, матеріального начала.

Але існують філософські вчення, які не зважуються визнати ні первинність

матерії, ні первинність духу. Вони розвивають принцип філософського дуалізму

(від латинського слова «дуо» — два), доводячи, що в світі є два незалежні одне

від одного, абсолютно відмінні по своїй природі первоначала — матерія і дух,

тіло і свідомість, природа і ідея. Таких поглядів додержувався французький

філософ 17 століття Декарт.

Дуалізм не в силі пояснити, всім відомі факти, які свідчать про те, що

діяння на тіло людини викликає зміни в її свідомості і, навпаки, мисль може

викликати рух тіла. Позиція філософського дуалізму непослідовна, половинчата і,

як правило, веде до ідеалізму.

Представники філософського Ідеалізму, які намагаються пояснити світ, виходячи

з єдиного ідеального начала, є філософи-моністи. Але їх монізм грунтується на

невірній, антинауковій основі, оскільки вони виходять з того, що ідея, мислення,

свідомість — первинні, а природа, фізичні речі, людське тіло — вторинні, похідні

від духовного начала. На думку ідеалістів, все є свідомість або породження свідомості.



Об'єктивний ідеалізм



Ідеалістичні погляди на світ в їх найбільш примітивній, але все ще найбільш поширеній

формі виражені в ученні церкви про безтілесного духа, або бога, який існував нібито

до фізичного всесвіту і створив цей всесвіт. Ці погляди спростовуються всією історією

науки. Наука незаперечно довела, що духовні явища і процеси виникли на дуже високому

ступені розвитку матерії, що вони нерозривно зв'язані з певними матеріальними процесами

в корі головного мозку і нервовій системі. Ніяких духовних явищ без цих матеріальних,

фізіологічних процесів немає і бути не може. Тому вчення церкви про духа, що існував

до матерії, до природи, фальшиве і нічого спільного з дійсністю не має.

Більш тонку і абстрактну форму ідеалістичні погляди дістали в Ідеалістичних

філософських системах. Філософи-ідеалісти Платон, Лейбніц, Гегель твердили,

нібито основою речей є духовні, або безтілесні, причини, елементи або сутності,

які існують нібито раніше речей. Платон називав ці безтілесні причини «видами», або

«ідеями». Лейбніц основами речей вважав своєрідні духовні «атоми» буття — духовні,

діяльні «одиниці» (монади). Гегель основою всіх речей вважав «ідею» як об'єктивно

існуюче поняття. «Поняття... є дійсно перше, — писав Гегель, — і речі є те, чим

вони є, завдяки діяльності поняття, яке властиве їм і відкривається в них» 7.

Природа, взята в цілому, також, за Гегелем, є продукт поняття, ідеї. Це не звичайна

людська ідея, це існуюча поза людиною абсолютна ідея, рівнозначна богові.

Філософія, яку розвивали Платон, ЛейбнІц і Гегель, називається

об'єктивним ідеалізмом. Цей ідеалізм, прибрав назву об'єктивного тому, що він

визнає існування якогось «об'єктивного» духовного начала, відмінного від людської

свідомості і незалежного від неї.

Висловлювання об'єктивних ідеалістів не витримують критики. Ідеї, поняття існують

тільки в людському мисленні. В поняттях відображаються загальні риси і властивості

самої дійсності, відображаються ті загальності, які існують у матеріальному світі.

До них належать, наприклад, поняття людини, суспільства, соціалізму, нації і т. д.

Поняття, ідея, що існують нібито до природи і породжують її, є пуста фантазія ідеалістів.

Ленін писав: «...Кожний знає, що таке людська ідея, але ідея без людини і до людини,

ідея в абстракції, ідея абсолютна є теологічна вигадка ідеаліста Гегеля» 8.



Суб'єктивний ідеалізм



Крім об'єктивного ідеалізму, який виводить природу з божественної ідеї, існує напрям

суб'єктивного ідеалізму, який твердить, що речі, предмети являють собою сукупність

наших відчуттів, думок; тим cамим цей напрям переносить світ у свідомість суб'єкта,

тобто пізнаючої людини.

Суб'єктивний ідеаліст питає: що я можу знати про навколишні речі? І відповідає:

тільки ті відчуття, які я від цих речей дістаю, тобто відчуття кольору, смаку, запаху,

твердості, форми і т. д. Нічого, крім суми цих відчуттів, я не сприймаю в речі і не можу

сприйняти; чи не розумно буде припустити, що річ і є не що інше, як сукупність моїх відчуттів,

що ніяких речей окремо від відчуттів, незалежно від них немає?

З наведених положень суб'єктивного ідеалізму випливає, що людину оточують нібито не речі,

а пучки (комплекси) її власних відчуттів, що вся природа є лише сукупність відчуттів.

Погляди суб'єктивного ідеалізму розвивав на початку 18 століття англійський епіскоп Берклі.

Він одверто заявляв, що його ідеалістична філософія має одну мету — спростувати матеріалізм

і атеїзм, обгрунтувати необхідність визнання бога.

Суб'єктивний ідеалізм грубо перекручує дійсне відношення між нашими сприйняттями і речами.

Він ототожнює людське сприйняття з сприйманим предметом.

Коли робити логічні висновки з основного положення суб'єктивного ідеалізму: річ і

сприймання речі — одне й те саме, — то тоді ми приходимо до висновку, що весь світ створюється

мною, моєю свідомістю, що інші люди, включаючи моїх батьків,— це теж тільки мої сприйняття,

що вони не існують об'єктивно. Отже, суб'єктивний Ідеалізм неодмінно веде до соліпсизму

(від латинських слів «солюс» — тільки один і «іпсе» — сам) — абсурдної філософії, яка твердить,

нібито існую тільки я сам, а весь світ, в тому числі інші люди, існує тільки в моєму уявленні.

Ленін говорив, що така філософія гідна мешканців психіатричної лікарні.

Неминучі соліпсистські висновки, до яких приводить всяка форма суб'єктивного ідеалізму,

переконливо свідчать про неправдивість цієї філософії.



Спроба встановити «третю» лінію в філософії



Крім тих ідеалістичних учень, які відверто визнають основою світу свідомість, є і такі вчення,

які намагаються приховати свій ідеалізм і змалювати справу так, нібито вони стоять вище матеріалізму

і ідеалізму і становлять «третю» лінію у філософії. Такою філософською течією є, наприклад,

позитивізм (від слова «позитивний»).

Позитивізм виник у першій половині 19 століття. Тепер він являє собою одну з найбільш впливових

філософських течій в буржуазному світі. Поширений він і серед природодослідників.



Позитивізм оголосив всю попередню філософію метафізикою, розуміючи під цим словом марні,

схоластичні висловлювання про недоступні науковому розв'язанню питання, які виходять за межі досвіду.

До таких питань позитивісти залічують насамперед основне питання філософії: що є первинним — природа

чи свідомість. Наука, заявляють позитивісти, повинна займатися тільки фактами, доступними спостереженню,

і не шукати за ними ні матеріальної, ні духовної основи. Філософія, яка шукає таку основу, непотрібна.

Наука цілком може обійтись без філософії. Наука сама собі філософія.



Позитивісти змальовують справу так, що вони ні матеріалісти, ні ідеалісти, а, бачите, дослідники

емпіричних фактів, люди науки. Проте за цією зовнішністю позитивізму насправді приховується філософська

лінія ідеалізму. Уникаючи розв'язання основного питання філософії і твердячи, що воно не може бути розв'язане

наукою, позитивісти тим самим відгороджують себе від матеріального світу, замикають себе в рамки своєї

свідомості, тобто стають на позицію суб'єктивного ідеалізму.



Це видно також з того, що під «фактами», про які так багато твердять позитивісти, вони розуміють наші

сприйняття. Позитивісти запевняють, що безпосередньо нам дано тільки наші відчуття і сприйняття. Вивченням

їх ми і повинні обмежитись.



Буржуазні філософи-позитивісти багато разів заявляли s заявляють, що вони «вище» матеріалізму і ідеалізму.

Насправді ж вони в одному таборі з ідеалістами воюють проти матеріалізму. Вони називають матеріалізм метафізикою.

Коли матеріалісти говорять, що світ існує поза нашою свідомістю, то вони нібито виходять «за межі досвіду».

Чи треба доводити безглуздість такого обвинувачення? Вчення матеріалізму про об'єктивний матеріальний світ

є прямий висновок з всесвітнього досвіду людства.



Марксистський філософський матеріалізм — непримиренний ворог усякої метафізики *,

в тому числі метафізики, яка говорить про неіснуючі «сутності». Він відкидає метафізику ідеалізму, що вигадує «ідеальну» основу світу, і метафізику

церкви, яка проповідує буття бога і безсмертної душі. Але марксистський матеріалізм з обуренням відкидає спроби

позитивізму оголосити метафізикою положення про матеріальний світ, що існує поза нашою свідомістю. Позитивізм

перекладає з хворої голови на здорову. Під прикриттям словесних атак проти вигаданої «метафізики матеріалізму»

він по суті справи протаскуе метафізику суб'єктивного ідеалізму.



  • Слово «метафізика» в філософії вживається в двох значеннях. По-перше, метафізика означає антидіалектичний погляд

на світ. По-друге, під метафізикою розуміють умоглядні, ненаукові, схоластичні вигадки про «істинну» надчуттєву

сутність буття. Докладніше про метафізику сказано в розділі 2.



Вся історія філософії показує, що ніякої «третьої» лінії в філософії, крім матеріалізму і ідеалізму, немає і

не може бути. Чим скоріше це усвідомлять представники наукової і технічної інтелігенції Заходу — прихильники

позитивізму, тим швидше вони звільняться з полону позитивістської плутанини і - стануть на твердий грунт

наукової матеріалістичної філософії.



В кінці 19 — на початку 20 століття позитивізм виступив у формі махізму, названого так за ім'ям

австрійського фізика і філософа Е. Маха. Інша назва цієї філософії — емпіріокритицизм (критика досвіду).



Мах і його послідовники, зокрема його російський прихильник О. Богданов, також заявляли претензію на

подолання «односторонності» матеріалізму і ідеалізму. А в дійсності філософія Маха являла собою в основному

систему суб'єктивного ідеалізму.



Мах твердив, нібито первісними «елементами» світу є відчуття. Кожна річ є «комплекс елементів» (або відчуттів),

а вся природа в цілому являє собою сукупність «рядів елементів», які «впорядковуються» самою людиною,

що мислить про світ. Все, що оточує людину, зводиться до її відчуттів — така є суть махістського погляду на світ.



Проте махісти намагались приховати суб'єктивно-ідеалістичну суть своїх поглядів, твердячи, що елементи

(тобто відчуття) нібито є «нічиїми», що вони ні матеріальні, ні ідеальні, не мають ні фізичної, ні психічної

природи, а є «нейтральними».



Заради того самого маскування ідеалізму робилися заяви махістів, що їх філософія — це «досвідна» філософія,

яка спирається на досвід, оголошує.досвід джерелом всякого знання.



Критиці реакційної філософії махізму присвячено твір В. І. Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм».

Ленін роз'яснив, що посилання махістів на «досвід» зовсім не роблять їх філософію науковою. Річ у тому,

що самий «досвід» можна розуміти і матеріалістично, і ідеалістично. Матеріаліст визнає, що все наше

знання виникає з досвіду, і разом з тим підкреслює, що в досвіді людині дано об'єктивний світ;

інакше кажучи, в нашому досвіді є об'єктивний зміст. Махіст, погоджуючись з тим, що наше знання виникає

з досвіду, заперечує, проте, існування об'єктивної реальності, даної в досвіді. Він твердить, що в

досвіді ми маємо справу не з об'єктивним світом, а лише з відчуттями, сприйняттями, уявленнями і повинні

обмежитися вивченням їх. Інакше кажучи, махіст в дійсності обстоює точку зору суб'єктивного ідеалізму.



Ленін заплямував як філософське шарлатанство і спробу махістів піднестися над матеріалізмом і ідеалізмом

з допомогою словечка «нейтральний елемент». «Кожний знає,— писав Ленін,— що таке людське відчуття,

але відчуття без людини, до людини, є нісенітниця, мертва абстракція, ідеалістичний виверт» 9,

Ленін показав, що «нейтральні елементи» — це в дійсності відчуття людини, а вчення, яке намагається побудувати

з них світ, є суб'єктивний ідеалізм.



Чи існувала природа до людини? — питав Ленін у махістів. Якщо природа — витвір людської свідомості,

якщо вона зводиться до відчуттів, то, значить, не природа створила людину, а людина створила природу.

А тимчасом з природознавства відомо, що природа існувала задовго до виникнення людей.



Чи мислить людина з допомогою мозку? — питав Ленін у махістів. У них виходило так, що сам людський мозок

також є «комплекс елементів» — відчуттів, тобто є продукт людської психіки. Виходило, що людина мислить

без допомоги мозку і що, навпаки, мозок є «конструкція» мислі, придумана для кращого пояснення психічного життя.



Чи існують інші люди? — питав Ленін у махістів. З точки зору махістської філософії неминуче виходило,

що всі люди, які оточують людину, є комплекси її відчуттів, тобто продукти її особистої свідомості.



Махістська філософія вела до соліпсизму. Це найкращий доказ цілковитої неспроможності махізму.



Вплив махістської філософії був значним на початку 20 століття. У 20-х роках вона уступила місце

новим формам позитивізму.



Коріння ідеалізму




Ідеалістична філософія являє собою неправильний, перекручений погляд на світ. Ідеалізм перекручує справжнє

співвідношення між мисленням і його матеріальною основою. Іноді це буває наслідком свідомого прагнення

філософїв-ідеалістів перекрутити істину, приховати її. Таке свідоме перекручення істини часто трапляється

у наші часи серед буржуазних філософів, які хочуть проповіддю ідеалізму догодити правлячому класові. Проте в

історії філософії ідеалістичні вчення нерідко виникали в результаті «чесного омилення» філософів, які щиро

прагнули до істини.



Як буде показано в розділі 3, пізнання — це дуже складний, багатосторонній процес. Через цю складність

завжди є можливість односторонньо підійти до процесу пізнання, перебільшити, абсолютизувати значення його

окремих сторін, перетворити їх у дещо самостійне, ні від чого не залежне. Так і роблять філософи-ідеалІсти.

Наприклад, як ми вже бачили, махісти та інші суб'єктивні ідеалісти, абсолютизують той факт, що все наше знання

про навколишній світ дається відчуттями, відривають їх від тих матеріальних речей, які їх викликають, і роблять

ідеалістичний висновок, нібито, крім відчуттів, у світі немає нічого.



В. І. Ленін говорив, що пізнання завжди має в собі можливість відльоту фантазії в бік від дійсності, можливість

підміни справжніх зв'язків вигаданими. Прямолінійність І односторонність, суб'єктивізм і суб'єктивна сліпота

— таке є гносеологічне * коріння ідеалізму, тобто його коріння в самому процесі пізнання.



  • Гносеологія (від грецьких слів «гносіс» — пізнання і «логос» — наука, теорія) — наука про пізнання, теорія

пізнання.



Але, щоб з цього коріння виросла «рослина», щоб помилки пізнання втілилися в ідеалістичну філософську систему,

яка виступає проти матеріалізму і матеріалістичного природознавства, необхідні певні суспільні умови, потрібно ще,

щоб ці помилкові погляди були вигідні певним суспільним силам і підтримувались ними. Односторонній і суб'єктивістський

підхід до пізнання людиною світу веде в болото ідеалізму, говорив, В. І. Ленін, де його « з а к р і п л ю є класовий

інтерес пануючих класів» — рабовласників, феодалів або буржуазії. В цьому полягає класове коріння ідеалізму.



Реакційність філософського ідеалізму ясно видно з його зв'язку з теологією, релігією. Всякий філософський ідеалізм

є кінець кінцем тонкий захист богослов'я, попівщини, вказував Ленін. Філософський ідеалізм навіть тоді, коли він

не заявляє відкрито про свою схильність до релігії, фактично стоїть на тому ж грунті, що й релігія. Тому церква

завжди завзято підтримувала філософський ідеалізм і вороже ставилась до філософського матеріалізму, переслідувала,

як могла, представників його.







7. Сучасна буржуазна філософія






Сучасна філософія, вказував Ленін, так само партійна, як і дві тисячі років тому. Інакше кажучи, тепер, як і в

минулому, 'філософи поділяються на два протилежні табори — матеріалістичний і Ідеалістичний. їх боротьба кінець

кінцем виражає тенденції та ідеологію ворожих суспільних класів і верств. Філософія діалектичного матеріалізму

є ідеологія робітничого класу, передових суспільних сил нашої епохи. І, навпаки, світогляд реакційних сил,

імперіалістичної буржуазії виражають різні течії ідеалістичної філософії. Сучасна буржуазна філософія відзначається

прагненням спростувати вчення Маркса — Енгельса — Леніна, відстояти в боротьбі з ним позиції буржуазного світогляду,

захистити капіталістичні порядки.

Для сучасної буржуазної філософії характерна велика строкатість напрямів і шкіл. Але її течії являють собою в основному тільки різні варіанти одвертого або прикритого філософського ідеалізму, тобто хибного, ілюзорного погляду на світ.



У наш час філософський ідеалізм став щеда більш реакційним і занепадницьким, ніж у кінці 19 століття. В сучасній

буржуазній філософії модним став ірраціоналізм — напрям, який проповідує нерозумність і безглуздість світу та життя,

нездатність людського розуму пізнати навколишню дійсність; великий успіх мають вчення, які використовують наукові відкриття

для перекручення науки; все. більшим стає вплив одверто теологічних систем.



В духовному житті капіталістичних країн склалось парадоксальне становище: наука нестримно йде вперед і все більше

поглиблює наше знання матеріального світу, в співробітництві з технікою вона безмежно збільшує владу людини над природою;

вже більше ста років існує і розвивається передова матеріалістична філософія — діалектичний і історичний матеріалізм,

що дає дійсно наукове пояснення явищам природи і суспільства. І разом з тим багато філософів, а іноді і самі вчені, все

ще намагаються доводити, що навколишній світ об'єктивно не існує, що наука не може відкрити нам об'єктивну істину, а для

людини, яка не в силі пізнати дійсну природу речей, найкраще увірувати в надприродне і прийти в лоно церкви.



В чому причини такого становища? Як можуть мислячі люди, в тому числі чесні вчені, поділяти ідеалістичні погляди,

які суперечать науці і суспільній практиці?



Вирішальна перешкода для визнання матеріалізму — це класовий інтерес буржуазії і антикомуністичні передсуди буржуазної

інтелігенції. Сучасний науковий матеріалізм, тобто діалектичний і історичний матеріалізм, послідовно проведений,

змушує стати на позиції робітничого класу і прийняти теорію наукового соціалізму. В цьому одна з причин того, чому люди,

які не хочуть порвати з буржуазією, в тому числі і вчені, бояться визнати матеріалізм. А одверті і активні захисники й

ідеологи капіталізму бачать в діалектичному матеріалізмі свого непримиренного теоретичного ворога і ставлять перед собою

мету спростувати його. що б то не стало. Вони використовують для цього всі засоби ідейного й морального тиску: пресу, радіо,

телебачення, університетські лекції і церковні проповіді, наукові трактати і публіцистичні статті. Така проваджена день

у день, рік у рік пропаганда, природно, справляє 'вплив на уми людей.



Інші причини живучості ідеалізму стануть яснішими при обізнаннІ з головними течіями сучасної буржуазної філософії.




Філософія проти розуму



Дух песимізму, ірраціоналізм, ворожість науковому світоглядові, якими пройнята ідеологія сучасної буржуазії,

особливо наочно виражає екзистенціалізм — одно з найбільш модних філософських учень буржуазного світу.



Засновник екзистенціалізму — німецький філософ-їдеаліст М. Хайдеггер, який використав учення датського містика

С. К'єркегора, що1 жив у першій половині 19 століття. Інші найбільш відомі екзистенціалісти — К- Яслерс, Ж- П. Сартр,

Г. Марсель, А. Камю.



Найзагальніша проблема, висунута екзистенціалістами,— це питання про смисл життя, про місце людини в світі,

про вибір нею свого життєвого шляху. Це стара проблема, але тепер вона набрала особливого значення для багатьох людей,

які змушені були визначити своє місце в складних і суперечливих умовах буржуазного суспільства, виявити своє ставлення

до боротьби прогресивних і реакційних сил, що відбувається в усьому світі.



Екзистенціалісти, таким чином, зачепили одно з найпекучіших питань сучасності. Але вони розв'язують його, виходячи

з занепадницького ідеалістичного світогляду, відправляючись від свідомості ізольованого індивідуума, який протиставить

себе суспільству і копається в своїх переживаннях. Цей фальшивий вихідний пункт визначає наперед порочність усього

екзистенціалістського вчення.



Прихильники цієї філософії видають її за вчення про буття взагалі, але фактично вони зводять філософію лише до розгляду

«існування» людської особи («екзистенція» по-латині — існування). Коли не брати до уваги висловлювань деяких

екзистенціалістів про «потойбічне», єдиною реальністю для них є особисте існування, свідомість того, що «я існую».

Навколишній світ, що оточує людину, екзистенціалісти змальовують як таємничий І недоступний розумові та логічному мисленню.

«Буття,— писав Сартр,— не знає розумності, причинності, необхідності». Як усі суб'єктивні ідеалісти, екзистенціалісти

заперечують об'єктивну реальність природи, простору, часу. Світ існує остільки, говорить Хайдеггер, оскільки є існування.

«Якщо немає ніякого існування, то немає також і світу».



Твердячи, що найважливіше для людини — факт існування її, екзистенціалісти вдаються до нудних висловлювань з приводу

того, що існування людини має кінець і що все життя людини нібито проходить в страху перед смертю. Завдання філософії,

на їх думку, якраз і полягає в тому, щоб розбудити і завжди підтримувати цей страх. Філософствувати, заявляє К. Ясперс,

— значить учитися вмирати.



Екзистенціалісти розуміють, що нагнати страху на людину найлегше тоді, коли порвуться зв'язки її з суспільством,

коли вона відчує себе ізольованою і самітною. Ось чому вони намагаються переконати людину, що вона «кинута» в чужий

і ворожий світ, що серед інших людей вона живе «неїстинним» життям, що суспільство позбавляє її індивідуальності.



Філософи «існування» використовують при цьому той безспірний і тяжко переживаний багатьма людьми факт, що

капіталістичне суспільство дійсно пригноблює людину, пригнічує її індивідуальність. Вони грають на почутті протесту

проти гніту капіталістичної системи, яке виникає у частини інтелігенції, і спрямовують його по хибному шляху протесту

проти суспільства взагалі. Бо, на думку екзистенціалістів, хоч людина не може жити, не встановлюючи стосунків з іншими

людьми, вона і серед них лишається в цілковитій самітності і, тільки замикаючись в собі, переживає свободу.

Для екзистенціалістів немає ні обов'язків, які покладає на людину суспільний колектив, ні загальнозначимих моральних

норм. Невипадково звичайний герой екзистенціалістських п'єс І романів — це людина без певних переконань, а часто просто

аморальний суб'єкт. За такою філософією всяка людська діяльність і боротьба марні, світ — царство абсурду, а вся

історія безглузда.



Суб'єктивно-ідеалістична філософія екзистенціалістів фальшива насамперед тому, що зводить всю реальність до існування

людини, до її переживань. Разом з тим ця філософія цілком перекручує і саму сутність людини.



Весь зміст свого життя людина дістає від суспільства. Що незмірно піднесло людину над світом тварин? її

суспільно-трудове життя. В суспільстві людина розвиває свої почуття і розум, волю І совість, знаходить мету і

смисл життя. Для того, хто живе повноцінним' громадським життям, запалюється передовими ідеями, найважливіше не те,

що він колись помре, а те, як він проживе своє життя в суспільстві, що він залишить після себе людям. Але досить

тільки штучно відірвати індивіда від суспільства — і перед нами залякана людина, яка тремтить від страху перед смертю,

але не знає, що їй робити з життям. Екзистенціалізм мимохіть показав той ступінь духовної спустошеності і

морального здичавіння, до якого веде буржуазний індивідуалізм.



Занепадницька «філософія існування» глибоко реакційна. Виражаючи кінець кінцем страх експлуататорського класу

перед неминучою загибеллю капіталістичної системи, вона справляє деморалізуючий вплив на людей, які попали під її

вплив, особливо на молодь. Проповідь страху, безнадійності, абсурдності існування розпалює антигромадські нахили,

виправдовує аморалізм і безпринципність. Людина, пройняла ідеями екзистенціалізму, при певних умовах легко може

стати іграшкою найреакційніших сил і перетворитися з істеричного скиглія у фашистського громилу, в Німеччині

екзистенціалізм поряд з деякими іншими реакційними вченнями готував ідеологічний грунт для фашизму. У Франції

екзистенціалісти після закінчення війни виступали з грубими нападками на героїчну комуністичну партію, проти партійної

дисципліни, проти класової солідарності пролетаріату. Французькі марксисти відразу розпізнали в екзистенціалізмі

одного з головних ідейних ворогів. , В результаті наполегливої боротьби, яку вони вели проти цієї реакційної філософії,

вплив екзистенціалізму в колах французької інтелігенції тепер значно ослаб.




Мнима «філософія науки»




Другий дуже поширений в буржуазному світі філософський напрям — це неопозитивізм. Неопозитивізм,

або «логічний позитивізм», галасливо рекламується його прихильниками як «філософія науки». На перший погляд

здається, нібито цей напрям є протилежністю ірраціоналістичної «філософії Існування». А в дійсності неопозитивізм

— це ідеалістичне вчення, внутрішньо споріднене екзистенціалізмові. Це філософія, пройнята духом песимізму і невіри

в пізнавальні здібності та розум людини.



Основи вчення неопозитивізму були закладені англійцем Б. Расселом і австрійцями Л. Вітгенштейном та М. Шліком.

Тепер найбільш відомі його представники — Р. Карнап у США і А. Айєр. в Англії. Виникнення неопозитивізму було

зв'язане з - прагненням оновити суб'єктивно-ідеалістичну філософію махізму, пристосувавши її до сучасного стану

фізики, математики і логіки.



Головна ідея неопозитивізму полягає в усуненні з філософії корінних світоглядних проблем, у перетворенні її в

«логічний аналіз мови». Неопозитивісти заявляють, що ці проблеми, і насамперед основне питання філософії,

не існують як наукові проблеми і з точки зору науки нібито являють собою «псевдопроблеми». За їх вченням філософія

не може дати ніякого знання про зовнішній світ, вона повинна займатися тільки логічним аналізом мови науки, тобто

аналізом правил вживання наукових понять і символів, сполучення слів у речення, виведення одних положень з інших і т. д.,

і «семантичним аналізом» смислу наукових термінів та понять. З цього приводу слід зауважити, що, хоч би який важливий

був логічний аналіз мови науки, зведення до нього всієї філософії означає по суті ліквідацію її.



Говорячи про науку, неопозитивісти правильно вказують на те, що вона повинна виходити з досвідних даних, з фактів.

Але, як і махісти, вони не хочуть визнати об'єктивну реальність фактів досвіду. З точки зору неопозитивістів, наприклад,

безглуздям буде питати, чи існує троянда об'єктивно; можна говорити тільки про те, що я бачу червоний колір троянди і

відчуваю її запах. Тільки цей факт нібито може бути предметом наукового висловлювання. Таким чином, під фактами

неопозитивісти розуміють зовсім не об'єктивні речі, не події та явища об'єктивного світу, а відчуття, враження,

сприйняття та інші явища свідомості. Всупереч власним твердженням про безглуздість питання відносно природи реальності,

вони на ділі заперечують тільки матеріальну природу світу, фактично приписуючи йому духовну природу.



Чим же займається наука? Наука, як вони твердять, спочатку тільки описує «факти», тобто відчуття людини; вона не в силі

пізнати об'єктивний світ, досвідне знання не має об'єктивного значення.



На думку неопозитивістів, висловлювання про факти, довільно дібрані, дають матеріал для наукової теорії,

яка будується з допомогою логіки і математики. На відміну від емпіричних наук, що виходять з даних досвіду,

логіка і математика спираються, як вважають неопозитивісти, на систему аксіом і правил, причому ці правила і аксіоми

прийняті цілком довільно і являють собою такий самий плід умовної угоди («конвенції»), як правила гри в шахи або

в карти.



З точки зору неопозитивістів, судження, яке входить в дану теорію, не повинно суперечити прийнятим правилам,— от усе,

що потрібне для того, щоб вважати судження Істинним. Застосовуючи цю настанову до конкретних проблем, неопозитивісти

приходять, наприклад, до антинаукового висновку про те, що тільки чистою умовністю є визнання Сонця, а не Землі центром

сонячної системи.



Зрозуміло, що таке тлумачення наукової теорії позбавляє науку всякого об'єктивного пізнавального значення, перетворює

наукове пізнання в якусь гру.



Важко повірити, що ці безглузді погляди, які ліквідують по суті справи науку, можуть поділятися визначними вченими,

що внесли великий вклад у створення сучасної науки. І все ж це так. Складність методів, застосовуваних сучасною наукою,

і досліджуваних нею явищ, труднощі, які виникають при спробах пояснення деяких з них, створюють можливість ідеалістичних

хитань серед учених. Умови буржуазного суспільства сприяють перетворенню її в дійсність.



Так, з відкриття неевклідових геометрій (Лобачевського, Рімана та ін.), які відображають об'єктивні закономірності простору

в умовах, відмінних від звичних для нас, був зроблений хибний висновок про те, що ні одна геометрія не є істинною, що її

основні принципи — це тільки умовні угоди.



Грунт для ідеалістичного витлумачення фізики створюється головним чином абстрактно-математичним характером фізичної теорії,

неможливістю створити наочну модель мікрооб'єктів і недоступністю їх прямому спостереженню.



Сучасні фізики не можуть ні побачити досліджувані ними мікрооб'єкти (електрон, протон, мезон та ін.), навіть з допомогою

найбільших оптичних приладів, ні створити наочну модель мікрочастинки. Все, що може спостерігати фізик-експериментатор,—

це дані вимірювальних приладів, спалахи на екрані і т. д. А до висновків про існування самої мікрочастинки і про характер

ЇЇ властивостей ведуть складні теоретичні міркування і математичні обчислення. Коли фізик ставить свій експеримент, він

поводиться як стихійний матеріаліст. Але коли він починає міркувати про загальні проблеми науки, то при нестійкості

філософських позицій у нього може скластися хибне уявлення, нібито мікрочастинка з усіма її властивостями існує не в

дійсності, а тільки в теорії, що вона являє собою «логічну» або «мовну» конструкцію чи символ, створені для того, щоб

узгодити між собою показання приладів і мати можливість передбачати їх.



Так, один з найвизначніших сучасних фізиків, В. Гейзенберг, писав, що елементарна частинка сучасної фізики «є не

матеріальне утворення в часі і просторі, а тільки символ, запровадження якого надає законам природи особливо простої форми»

10.



Щодо фізика-теоретика, який займається головним чином математичною обробкою результатів спостережень, здобутих іншими

дослідниками, то сама специфіка його роботи, а також постійна заміна одних наукових теорій іншими можуть збити його при

необізнанні з діалектикою на хибну думку про довільність створюваних ним гіпотез і теорій, про суб'єктивний характер

покладених в їх основу принципів. Відомий астроном-ідеаліст Джінс заявив, наприклад, що «об'єктивний і матеріальний всесвіт

складається всього тільки з побудов нашого власного розуму» 11.



В дійсності неможливість створення наочної моделі мікрооб'єктів, недоступність їх прямому спостереженню ні в якій мірі

не спростовують їх матеріальності, яка полягає в тому, що вони Існують поза і незалежно від свідомості людини, а це

доводиться всім розвитком науки і технічним застосуванням наукових даних про мікросвіт.



Філософи-ідеалІсти тепер, як і 50 років тому, коли Ленін писав «Матеріалізм і емпіріокритицизм», використовують в

інтересах філософського ідеалізму труднощі, яких зазнає наука, вагання вчених, їх нерішучість у відстоюванні і

проведенні матеріалістичної точки зору. Тому боротьба з ідеалізмом вимагає знання сучасної науки і вміння розв'язувати її

проблеми з позицій діалектичного матеріалізму»



Сучасний позитивізм проникає не тільки в природознавство, але й у сферу розуміння суспільного життя, його прихильники

твердять, що соціальна дійсність залежить від того, що люди про неї говорять, що соціальні лиха викликаються неправильним

розумінням і вживанням слів; отже, для того щоб змінити суспільне життя, досить змінити мову, розуміння слів. Американський

позитивіст С.Чейз договорився до того, що оголосив безглуздими такі слова, як «капітал», «безробіття» і т. д. На думку Чейза,

якщо в мові не буде, наприклад, такого «шкідливого» слова, як «експлуатація», то її не буде і в дійсності.



Неопозитивісти виключають з сфери науки не тільки «метафізичні», але також і моральні, етичні оцінки й судження.

Вони твердять, що всяке судження з етичною оцінкою суб'єктивне, тобто виражає тільки особистий погляд того, хто говорить.

З цієї точки зору виходить, що визнати, наприклад, загарбницьку, агресивну війну несправедливою — значить висловити тільки

суб'єктивну думку, не більш правомірну, ніж оцінка такої війни як цілком справедливої. Таким чином, філософія неопозитивізму,

начебто дуже далека від політики, у великій мірі придатна для виправдання реакційної політики. Разом з тим людину, що не

хоче відмовитися від мор-альних норм, які мають, об'єктивне значення, вона спонукає шукати такі стійкі норми і принципи за

межами науки, наприклад в ученні церкви.



Принижуючи науку, яка нібито не дає об'єктивно-істинного знання про світ, неопозитивісти тим самим прокладають шлях

теологам і фідеїстам — людям, які обстоюють релігійну віру. Цього не заперечують і самі прихильники неопозитивізму.

Так, відомий фізик-ідеаліст П. Іордан заявляв, що «позитивістська концепція пропонує нові можливості для надання релігії

життєвого простору без суперечності з науковою думкою» 12.



Ленін вказував: «Об'єктивна, класова роль емпіріокритицизму цілком зводиться до прислужництва фідеїстам в їх боротьбі

проти матеріалізму...» 13. Ці слова цілком стосуються і до сучасних неопозитивістів.




Відродження середньовічної схоластики



Фідеїзм все ширше І активніше пропагується в сучасному буржуазному суспільстві. Посилено активізується церква та її

організації. Ідеологи пануючого класу все наполегливіше твердять, що «тільки релігія може принести порятунок»

14, що єдина відповідь на пекучі соціальні питання «полягає в більш ефективному проникненні в наше життя

духу християнства» 15.



Поряд з релігією в колах буржуазії і буржуазної інтелігенції дуже поширилось захоплення містикою, спіритизмом,

астрологією, хіромантією та іншими видами забобонів,



Класовий смисл цього явища розкрив ще Ленін, який вказав, що «буржуазія, із страху перед ростущим і міцніючим

пролетаріатом, підтримує все відстале, відмираюче, середньовічне» 16.



Відродження середньовіччя має місце і в сучасній буржуазній філософії. Воно відбувається в буквальному розумінні:

мова йде про філософію неотомізму — оновлене вчення середньовічного схоластах Фоми Аквінського, яке Ватікан визнав

офіціальною філософією католицької церкви.



Може здатися, що відкрито релігійна філософія, яка видає вчення середньовічної схоластики за «вічну філософію», не

повинна мати великого впливу в наукових колах. Але це не так. Неотомізм — тонке і хитре вчення, яке часто вводить в оману

не тільки простих людей, але і вчених капіталістичних країн.



Основою основ учення неотомістів є визнання бога творцем і вседержителем світу. Природу вони розглядають як «здійснення

божественних ідей», а Історію — як «реалізацію" божественного плану». На відміну від неопозитивістів, екзистенціалістів і

подібних їм суб'єктивних ідеалістів неотомісти заявляють, що навколишній .світ, як творіння бога, реально існує поза

людиною та її свідомістю і пізнається з допомогою чуттів і розуму. Вони навіть критикують у зв'язку з цим ірраціоналізм

екзистенціалістів і гучно виступають на захист розуму, яким, мовляв, бог наділив людину, щоб вона могла пізнавати Істину.



Такі заяви співчутливо сприймаються тими людьми, які не задовольняються софізмами позитивізму й ірраціоналізму, але не

хочуть або не можуть перейти на бік філософського матеріалізму. Такі люди вважають, що неотомізм вдало поєднує правильне,

здорове ставлення до наукового пізнання з вірою в бога, яка задовольняє особисту релігійну потребу людини.



Але цей погляд глибоко помилковий. Насправді неотомізм не можна примирити з розумом і наукою. Основна ідея неотомістів

полягає в підпорядкуванні науки — релігії, знання — вірі. Вони допускають тільки такий «розум», такий лад думок, який не

виводить за межі вчення церкви. І, навпаки, вони оголошують нерозумністю, «повстанням проти розуму» захист наукових положень,

які суперечать догматам церкви.



Неотомісти говорять про три шляхи пізнання істини: науку, філософію і релігію. Нижчий з них — наука. Знання, яке вона дає,

нібито недостовірне і обмежене тільки тілесною оболонкою, що приховує справжню духовну суть світу, куди наука не має доступу,

і частково відкривається філософії, або «метафізиці». На відміну від науки філософія ставить питання про першу причину

існування світу і приходить до висновку, що такою первопричиною є найвище духовне начало, або божественний творець. Але

найвища істина, вчать неотомісти, пізнається тільки одкровенням, релігійною вірою, з якою повинні узгоджуватись усі загальні

висновки науки і філософії.



Кінцеву теоретичну мету науки неотомісти вбачають у підшуканні доводів, які підтверджували б віру в бога, в доведенні того,

що «католицизм і наука створені одне для одного». Всі труднощі, які стоять перед наукою, нерозв'язані питання вони

використовуюсь на користь догматів церкви.



Один з улюблених католицькою філософією доводів на користь створення світу — це посилання на теорію

«розширюваного всесвіту». В 1919 р. було відкрите так зване «червоне зміщення», тобто зрушення ліній до червоного кінця в

спектрах випромінювання, яке йде до нас від далеких зоряних систем — галактик. Наука не з'ясувала ще достовірно, чим

викликане це явище. Використовуючи той факт, що найімовірніша причина «червоного зміщення» — це швидке віддалення галактик

від нашої сонячної системи в різні боки, філософи-ідеалісти негайно зробили висновок, що колись уся матерія і енергія

всесвіту були зосереджені в одному «первоатомі», створеному богом.



Для цього висновку немає ніяких наукових підстав хоч би тому, що ми не маємо права поширювати висновки, зроблені на

підставі фактів, спостережуваних у даний час і в обмеженій частині всесвіту, на весь безконечний всесвіт і на період,

віддалений від нас на мільярди років.



І все ж, посилаючись на цю та інші подібні «теорії», папа Пій XII у промові «Доказ буття бога в світлі даних сучасної

науки», виголошеній 22 листопада 1951 р., заявив: «Таким чином, творіння в часі; а тому і творець; отже й бог!

Ось ті слова... яких ми вимагаємо від науки і яких наше покоління чекає від неї» 17.



Цей приклад показує, як філософи-їдеалісти і церковники з недостатньо пояснених наукових даних роблять ідеалістичні

і фідеїстичні висновки. Тільки міцність філософських матеріалістичних позицій і послідовність діалектичного мислення

можуть звільнити вченого від хитань і уберегти його від пасток, що їх ставлять ідеалісти на всіх важких ділянках шляху

науки.



Нерідко неотомісти привертають до себе людей тим, що на відміну від суб'єктивних ідеалістів приділяють велику увагу

питанням моралі. Але мораль, проповідувана неотомістами,— це мораль покірності, це вчення про те, що не стільки про земне

життя І про тлінне тіло, скільки про «безсмертну душу», про «вічне життя», про бога повинна думати людина. Інакше кажучи,

це мораль'пасивного прийняття і, значить, виправдання існуючого соціального зла, експлуатації й нерівності, мораль, яка

підмінює протест і боротьбу проти соціальної несправедливості молитвою і зверненням до бога,- отже, мораль, вигідна тільки

пануючому експлуататорському класові.



Для соціально-політичного вчення неотомістів характерна активна боротьба проти соціалізму, що сполучається з «критикою»

деяких хиб капіталізму. Існуючі пороки суспільства католицькі філософи пояснюють тим, що багато людей, серед них і

капіталісти, забули віру, перестали бути добрими християнами. Така «критика» говорить про те, що неотомісти і гадки не мають

про боротьбу проти капіталізму, будучи по суті захисниками його.



В капіталістичному світі поширено багато інших течій і шкіл, які називають себе «інструменталізмом» *, «неореалізмом»,

«феноменологією», «персоналізмом» і т. д. і т. п. Але всі вони перебувають всередині загального ідеалістичного табору,

їм властиві ті самі реакційні риси і тенденції, які тільки чіткіше виражені в розглянутих вище найтиповіших вченнях.



  • Про «інструменталізм» або прагматизм див., у розділі З,



Ідеалістична філософія не в силі дати правильну відповідь, на наукові і соціальні проблеми сучасності. Пройнята духом

ворожості до наукового світогляду і суспільного прогресу, вона відображає дедалі глибший занепад капіталізму і кризу його

культури.








8. У боротьбі за науковий світогляд






Слабість і неспроможність сучасної ідеалістичної філософії виявляються в тому, що БОШ суперечить і розвиткові науки,

і прогресивним суспільним рухам; вона викликає протест як з боку духовно стійких, непідкупних учених, так і з боку всіх тих,

кому інтереси народу І світлого майбутнього людства дорожчі за Інтереси власників капіталу.

В країнах, що їх апологети імперіалізму лицемірно називають «вільним світом», все більше розгорається ідеологічна боротьба між прогресивним і реакційним світоглядом, між прихильниками матеріалізму і ідеалізму. її очолюють згуртовані в комуністичних організаціях кадри марксистів. Але нерідко і з-поміж самої буржуазної інтелігенції висуваються люди, які зрозуміли реакційну роль філософського ідеалізму ї виступають проти нього.



Серед них такий прогресивний філософ, як Берроуз Данем, мужній борець проти духовної і політичної реакції в США,

гострий критик ретроградних філософських учень І соціальних міфів. Викриваючи здрібніння і деградацію філософії в

писаннях прагматистів І позитивістів, Данем високо піднімає достоїнство філософії, вбачаючи в ній вираз інтересів і

сподівань народу. «...Для мене найпривабливішим у філософії є те, що її джерела виходять з народу»,— пише вій у своїй книжці

«Велетень у кайданах». Для Данема філософія — це і не схоластичний «аналіз мови»; «філософія,— пише він,—є керівництвом

життя», «філософія являє собою теорію визволення людства» 18.



Японський філософ Янагіда Кендзюро, ставши на шлях боротьби за мир, за демократичні права японського народу і за звільнення

його від іноземної залежності, переконався в тому, що ідеалістична філософія знесилює людину, дурманить її розум

нездійсненними ілюзіями. Янагіда Кендзюро знайшов у собі мужність відмовитися від цієї облудної філософії, піддати

її критиці і стати на позиції наукового, матеріалістичного світогляду. Він писав у книжці «Моя подорож в істину»:



«На місце спорохнявілої ідеалістичної філософії прийшла нова, марксистська, матеріалістична філософія, яка панує в умах

нашої молоді. Це й зрозуміло, бо, чим більше загострюються соціальні суперечності в окупованій чужоземними військами країні,

тим яснішою стає для широких мас правда діалектичного матеріалізму» 19.



Берроуз Данем і Янагіда Кендзюро не поодинокі. Можна назвати багатьох прогресивних філософів і вчених, які ведуть боротьбу

проти філософського Ідеалізму, відстоюють і пропагують діалектичний матеріалізм.



У США в перших рядах борців за матеріалізм стоять Говард Селзам, Гаррі Уеллс та інші марксисти. Активну діяльність в

справі ознайомлення американського народу з світоглядом радянських людей веде відомий прогресивний філософ Джон Сомервілл.

Близькі о матеріалізму і чимало зробили для викриття ідеалістичної філософії Рой Вуд Селлерс, Корлісс Ламонт і Пол Кроссер.

В Англії заслуженою популярністю користуються М. Корнфорт, Дж, Льюїс, А. Робертсон, видатні вчені Дж. Бернал, Д. Холдейн,

що внесли значний вклад у загальну справу боротьби за прогресивний світогляд. Французькі і італійські марксисти Р. Гароді,

Ж. Канапа, М. Спінелла, Ч. Лупоріні і багато інших мають великі заслуги в поширенні передових філософських ідей. Праці Елі

Гортарі (Мексіка), X. Феодорідіса (Греція) показують, що і в інших країнах світу матеріалістична філософія завойовує уми

людей.



Поряд із захистом матеріалізму людьми, які прийшли до нього через активну громадську діяльність і філософські міркування,

матеріалізм дістає дедалі все більшу підтримку з боку передових представників сучасної природничої науки. Багато надзвичайно

важливих наукових відкриттів останніх десятиріч стали переконливим доказом правоти марксистського філософського

матеріалізму.



Теорія відносності Ейнштейна довела нерозривний зв'язок простору і часу з матерією та її рухом і підтвердила вчення

діалектичного матеріалізму про простір і час як про форми існування матерії. Ядерна фізика розкрила складну структуру ядра

атома і виявила багато елементарних частинок матерії, давши нове обгрунтування положенню марксистського філософського

матеріалізму про невичерпність матерії, про безконечну різноманітність її форм. У фізиці поступово утвердився діалектичний

погляд на мікрочастинку як на єдність речовини і поля, єдність корпускулярних І хвильових властивостей.



Успіхи в галузі фізичних наук супроводились серйозними успіхами в хімії, біології, фізіології. Досягнення теоретичного

природознавства сприяли гігантському прогресові техніки. Три великі наукові і технічні здобутки нашого часу — використання

атомної енергії, електроніка і ракетна техніка — почали нову еру в історії продуктивних сил людства, незмірно збільшивши

його владу над природою. Штучні супутники Землі і космічні ракети відкрили реальну перспективу виходу людини за межі земної

атмосфери і освоєння просторів космосу.



Всі ці та інші відкриття й досягнення підтверджують істинність діалектичного матеріалізму і нерідко змушують позитивістськи

настроєних учених переглядати свої погляди. Показово, наприклад, що А. Ейнштейн в останній період свого життя став усе

частіше висловлюватися на користь матеріалізму, а такі визначні вчені, як Л. Інфельд, Луї де Бройль, що раніше були

прихильниками позитивізму, перейшли кінець кінцем на бік матеріалізму.



Деякі визначні вчені (Н. Бор, В. Гейзенберг), які на протязі десятиріч очольовали позитивістську течію у фізиці,

останнім часом почали відмовлятися від ряду позитивістських положень і критикувати їх. Серед учених та філософів, що є

прихильниками позитивізму, вже є люди, які почали вагатися, які співчувають матеріалізмові і тягнуться до нього.



Величезне значення найновіших відкриттів у галузі природознавства полягає, зокрема, в тому, що вони підривають старий,

метафізичний світогляд і висувають на перший план діалектичний погляд на світ. В. І. Ленін, який у своїй книзі

«Матеріалізм і емпіріокритицизм» узагальнив процеси, що відбувались у фізиці на початку 20 століття, з цілковитою підставою

констатував: «Сучасна фізика лежить в родах. Вона народжує діалектичний матеріалізм» 20. Ці слова, Леніна

зберігають все своє значення і для фізики наших днів.



Сучасне природознавство в процесі свого власного розвитку приходить до визнання методу матеріалістичної діалектики.

Це зрозуміли такі видатні фізики нашого часу, як Поль Ланжевен, Фредерік Жоліо-Кюрі і ряд інших учених. Вони стали

свідомими прихильниками діалектичного матеріалізму.



В наш час, щоб вести успішну боротьбу проти реакційної філософії, щоб міцно стояти на позиціях матеріалістичного світогляду

і вміти захистити його, мало вважати себе матеріалістом; для цього треба бути свідомим прихильником діалектичного

матеріалізму.

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.